Європа вже давно є одним з найбільш бажаних місць для астробіологів. Зонд Галілео, який досліджував систему Юпітера, в період між 1995 – 2003 роках, виявив розломи та тріщини у поверхневому льодовику супутника, що дозволяє періодично просочуватись воді з підповерхневого океану.
     
Хоч тоді водяних гейзерів не було знайдено, шанс що в океані супутника Юпітера, є життя, зробило Європу, бажаною для космічних агентств багатьох держав. Але до цих пір жодна із запропонованих місій не отримали достатнього фінансування.
     
Проте, зараз ситуація змінюється, і варто очікувати на збільшення фінансування, заявляє Кевін Хенд з Лабораторії реактивного руху НАСА, адже нові дані про Європу, все більше підігрівають інтерес до цього супутника.
     
У 2013 році було здійснено декілька цікавих відкриттів, що стосувалися Європи. Так на конференції геофізиків, Лоренц Лоз, з пошукового інституту Сан-Антоніо, виступив з доповіддю про аналіз знімків телескопа «Хаббл». На них було виявлено незвичайні хмари в районі південного полюса юпітеріанського супутника. Спектрометричний аналіз показав, що в хмарах значно підвищена концентрація водню і кисню, а значить вони складаються з водяних крапель, які піднімаються вгору в результаті роботи гейзера. Його висота оцінюється в 200 кілометрів, що всього в 8 разів менше, ніж радіус самої Європи. Також у 2013 році на поверхні супутника була виявлена глина.
     
У найближчому майбутньому вчені чекатимуть підтвердження наявності існування гейзерів, адже дані про них з’явилися лише після аналізу фотографій зроблених у грудні 2012.
     
Зараз спостереження за супутником та пошуком гейзерів на ньому, через телескоп Хаббл, буде здійснювати команда астрономів під керівництвом Вільяма Спаркса з космічного інституту Балтимора.
     
Якщо гейзери існують і досить передбачувані, наступним завданням буде вибір космічних апаратів для пошуку можливих слідів життя з низької орбіти, у хмарах, шо утворюються над гейзерами. Адже це буде набагато простіше та дешевше ніж буріння льоду на супутнику Юпітера.
     
Для таких цілей підходять наносупутники CubeSats, запуск та розробка яких може фінансуватися приватними групами. До цього часу такі супутники працювали лише на низькій навколоземній орбіті. Проте 2013 року, дві незалежні команди оголосили про плани створення двигунів для CubeSats, здатних виводити зонди в далекий космос.
     
Група під керівництвом Бенджаміна Лонгмаєра з Мічиганського університета працює над ксеноновими двигуни для CubeSats, а перший випробувальний політ намічений на кінець 2014 року. Його команда відразу була націлена на розробку двигуна, який без проблем доставить наносупутник до Європи. Відкриття гейзерів на Європі, ще більше підняло цікавість до проекту Лонгмаєра. Вже зараз разом з НАСА, ведеться розробка мініатюрних інструментів для аналізу водяних хмар та гейзерів. Якщо все піде добре, то двигуни можуть бути готові через 3-5 років.
Джерело: SPACE.vn.ua (3.01.2014)
     
                               Художнє бачення гейзерів на Європі. Зображення НАСА
Немає коментарів:
Дописати коментар